Існує багато прикмет, пов’язаних із весіллям. Але більшість людей усе ж таки вірять у долю. Не звертали уваги на різноманітні забобони й Галина та Петро Рудики, які стали на весільний рушник 30 травня 1965 року. Й ось уже минає 56 років із того часу, як вони крокують пліч-о-пліч, ділячи навпіл і радість, і смуток, і безмежне щастя.
Галина Миколаївна народилася у с. Новотроїцьке Дніпропетровської області в багатодітній родині. Окрім неї, у сім’ї було ще четверо братів та одна сестра. На сім років старший за майбутню дружину був Петро Макарович, який теж народився та проживав у Новотроїцьку. Він не був єдиною дитиною в родині своїх батьків, також мав двох братів. Так склалися життєві обставини, що ще в дитячому віці, Петро разом зі своїми батьками залишив Новотроїцьке і переїхав до Попельнастого Олександрійського району.
Тож, хоча Галина та Петро й були раніше односельцями, але їм не доводилося зустрічатися ні в школі, ні в населеному пункті. Не доводилося до того часу, поки сама доля їх не поєднала. У Новотроїцьку працював клуб, куди на танці ходив із Попельнастого Петро, долаючи при цьому чималу відстань. Та якось одного разу Петра до Новотроїцька запросив його товариш з нагоди своїх проводів в армію. Саме тоді й познайомилися та почали зустрічатися Галина та Петро.
Пройшло всього декілька місяців і молоді закохані люди зрозуміли, що створені один для одного. Тож їхні зустрічі були не довгими й, коли Петро зробив пропозицію Галині вийти за нього заміж, вона одразу погодилася.
— Попри те, що є така прикмета: «Якщо одружитися в травні, то все життя маятися будеш», ми вирішили розписатися наприкінці травня. Ми кохали один одного й були впевнені у своїх почуттях та діях, — розповідає Галина Миколаївна.
Після весілля молоде подружжя оселилося в будинку Петра, де проживали разом із його батьками. Тим часом будували свій будинок, а коли він був повністю готовий, перебралися туди жити. Через рік після весілля в подружжя Рудиків народився син Василь, через чотири роки — донька Валентина, через шість років — донька Надія.
У періодах між декретними відпустками Галина Миколаївна завжди тяжко працювала. Жінка не цуралася ніякої роботи, тож трудилася в місцевому колгоспі й біля корів, і біля телят, і підсобним робітником була. Петро Макарович працював у тому ж таки колгоспі трактористом. Вдома подружжя Рудиків тримало велике господарство (3–4 корови, курей, качок, свиней), город. Адже без цього в сільській місцевості ніяк. Тим більше, що подружжя мало велику родину, тож необхідно було дбати про достаток та її забезпеченість. Самовіддано, не покладаючи рук, Галина та Петро працювали все своє життя. Тож і не дивно, що після виходу на пенсію, чоловік ще протягом десяти років трудився в рідному колгоспі, а от жінка працювати не могла, бо вдома вона доглядала свою свекруху, яка прожила 101 рік.
— Недаремно кажуть старі люди, що в житті, як на довгій ниві — всього буває. Ми з чоловіком прожили в мирі та злагоді все своє життя. Завжди намагалися уникати сварок, непорозумінь. Натомість прагнули поважати один одного, прощати, поступатися, бути надійною опорою та підтримкою один для одного. Так виховували й своїх дітей. Торік у нас був ювілей подружнього життя — 55 років, смарагдове весілля. Хотіли запросити до свого помешкання всіх родичів, щоб відсвяткувати в родинному колі. Але через епідемію поширення коронавірусу в нашій державі довелося все відкласти, — зазначає Галина Рудик.
У цьому році Галині Миколаївні виповниться 75 років, а Петру Макаровичу — 81. Нині, попри свій поважний вік, подружжя Рудиків тримає чимале, як для свого віку, господарство — 3 корів, 2 телиць, курей, свиней.
— Зараз ми, як і в молоді роки, усе робимо разом. Але, коли я занедужаю, то Петро сам порається по господарству. Навідуються до нас і діти, онуки та правнуки. Ми з дідом щасливі, бо маємо трьох дітей — Василя, Валентину, Надію, п’ятеро онуків — Андрія, Артема, Дмитра, Віталія, Данила та п’ятеро правнуків — Матвія, Назара, Антоніну, Альону, Аню. Молодим подружнім парам для збереження їхніх стосунків та довголіття подружнього життя хочеться побажати запастися витримкою, терпінням, всепрощенням. Любіть і поважайте своїх обранців, якщо вирішили пов’язати з ними все своє життя, — наголосила наостанок Галина Рудик.
Джерело: AlexTime
