Вчора, 16-го листопада, відзначалось щорічне свято — Всесвітній День ґудзиків. Ця популярна фурнітура одягу отримала окреме свято невипадково, адже раніше ґудзик був предметом розкоші і виконував не лише декоративну функцію, а й мав певне інформаційне значення.
Олександрія – місто, де майже 50 років у минулому столітті слабозорі виготовляли ґудзики. Тут діяла спеціалізована фабрика. Зараз на її місці працює артгалерея і засновано унікальний музей ґудзика, інформує В об’єктиві.
На сьогодні в Олександрійському музеї ґудзика зберігаються тисячі пластикових, дерев’яних, металевих і навіть шкіряних ґудзиків. Його засновниця, художниця Ірина Кваша, згадує, як все починалося 4 роки тому:
«Коли ми сюди прийшли, то побачили море ґудзиків. З’ясували, що тут УТОС робив ґудзики з 34 року минулого століття і до кінця сімдесятих років. Тоді тут зі звичайних річкових мушель вирізали перламутрові ґудзики».
Викинути знайдені скарби у митців рука не піднялася, тож створили тематичну експозицію і почали збирати рідкісні експонати і вивчати історію ґудзика. Раніше його основна функція була інформативна. За фурнітурою можна було визначити, до якого полку належить солдат чи який ранг у чиновника. Зараз в олександрійському музеї зберігаються ґудзики, які належали співробітнику фінансової поліції Італії, суддям і військовим, чиновникам Волинської, Херсонської, або Полтавської губернії.
Найцінніші експонати доводиться купувати, але більшість ґудзиків приносять друзі і знайомі. Один з перших експонатів музею подарувала Ольга Кісільова. Це запакована коробка, в якій понад 4 тисячі ґудзиків. Таку «спадщину» вона отримала від мами – професійної кравчині.
Ірина Кваша поступово хоче всю галерею декорувати гіпсовими фігурками у формі ґудзиків, аби зберегти історичне значення приміщення. Під музей оформлює окрему кімнату. Зараз працює над створенням унікальних QR-кодів для кожного з рідкісних ґудзиків. Щоб дізнатися історію того чи іншого експонату достатньо перейти за посиланням.
Аби зацікавити відвідувачів, замість традиційних стендів Ірина створює картини з ґудзиків. Сортує їх за кольорами і відтінками. Основні пришиває, решту приклеює:
«Такого напрямку – робити картини з ґудзиків не існує у мистецтві, але мені вже такий ярличок повісили «ґудзикописець». Мені це дуже подобається», — жартує галеристка.
А ще засновниця музею мріє потрапити у музей ґудзика в Італії аби обмінятися там мушлями – замість річкової отримати морську з характерними відтисками, адже італійці також виготовляють ґудзики таким методом.
