«Радість є наріжним каменем для щасливого й успішного життя в усіх сферах», — зазначає Олександр Елькін, голова ГО ЕдКемп Україна — найбільшого освітянського руху в Україні, який налічує понад 40 000 освітян.
У матеріалі для НВ він поділився ключовими порадами — як віднайти радість навіть у найтемніші моменти.
«Я живу за цими порадами й на власні очі бачу, як вони працюють для мене, моїх близьких і моїх колег. І тепер — для вас», — зазначив він.
«Радість — і це важливо — не є тимчасовою емоцією, як насолода чи ейфорія. Радість — це постійний фоновий стан людини, під час якого можна інколи відчувати горе, сум, злість. Але всі ці почуття швидко закінчуються, проте радість залишається. Радість є необхідною умовою для трьох навичок, які особливо потрібні людям сьогодні: отримання знань, співчуття, стійкість. Коли в дітей чи дорослих немає радості, вони не хочуть читати книги, не можуть зрозуміти інших, не здатні на ефективне вирішення завдань. Відчувати радість — право людини при народженні, і ніякий путін його не відбере.
І десь на 50% відчуття радості кожної людини залежить від таких тренувань. Як свідчать дослідження, радісні люди більш успішні, загалом довше живуть і мають міцні особисті й соціальні стосунки. Я наважуся продовжити цей перелік: без радості не буде ні спротиву, ні Перемоги, ні відновлення. Але, в контексті теперішніх подій, чи можна взагалі шукати та знайти радість? І де саме? Чи маємо ми, взагалі, на це право, коли тисячі людей загинули та поранені? І чи треба цього вчити?
…я почув три важливі висловлення, які якнайкраще працюють сьогодні. Це мій досвід і досвід людей навколо. Але я хочу поділитися ним з усіма, бо ці поради допомагають мені не втрачати радість і віднаходити її. Спробуйте й ви, це не важко.
Перша порада — від наймудрішої, мабуть, людини у світі — Далай-лами XIV. У 2020 році ми влаштували його діалог з українством, який охопив близько 100 тисяч людей. Він каже: «Якщо ви не задоволені тим, що відбувається, і можете щось зробити — робіть. Якщо не можете — залиште це тим, хто може, кому ви довіряєте, й продовжуйте жити». І ще — «щастя в тому, щоб робити людей навколо щасливішими, створювати щасливі спільноти». Більшість з нас — не військові. Ми не вміємо керувати технікою, не маємо військового досвіду. Натомість ми вміємо постійно гортати стрічку новин, нервувати, впадати у відчай від новин, які навіть не є поганими. Ми просто, через брак знань і експертизи, не можемо цього зрозуміти. Робіть те, що можете і що вмієте найкраще. І скоротіть час перегляду новин з фронтів хоча б до 15 хвилин — невійськові люди нічого із цим не можуть вдіяти. Але є ЗСУ, і ми їм довіряємо. Натомість, ми можемо присвятити свій час корисним справам — волонтерству, допомозі людям поряд, тому, що принесе радість комусь і, в підсумку, вам.
Друга порада — це цитата з Послання надії Едіт Єви Еґер. Вона є відомою американською письменницею, яка пройшла через декілька концтаборів під час Другої світової війни. І навіть у таких умовах не втратила радості життя. Пані Еґер у ті роки сформулювала сама для себе слушну пораду: «Те, що відбувається, мені не подобається. Але це тимчасово, і я це переживу»… Ці слова допомагають усім нам визнати, що нам некомфортно, що всі ми щось втратили. Бо, буває, людина думає: «Я жива, не поранена, чому мені скаржитися?». Визнання власних втрат і страждань необхідне. Мільйони людей залишили власні домівки, мирне життя, зв’язки, звички, мрії. Частіше кажіть самим собі: мені некомфортно, я багато, чого втратив чи втратила, але я це переживу. Кожен вечір дякуйте Богові або долі, Всесвіту, що ви живі, і що всі ми на один день ближче до Перемоги.
Третя порада — зізнання американського письменника Джека Грейпса, який у своєму виступі до українців чесно сказав: «Що я можу вам порадити? Я нічого не знаю про війну, я маю лише спогади старших родичів». Але чи робить це його винним? Чи є він гіршою людиною від того, що в його країну не вторглася армія божевільного диктатора? Те саме стосується і всіх нас — у кожного з українців власний досвід війни. Але чи робить вас гіршою людиною те, що так сталося, що ви постраждали менше, ніж хтось інший? Що, дякувати богові, ніхто з ваших близьких не загинув? Що ваша домівка вціліла? У кожного й кожної з нас свій досвід цієї війни. І кожен досвід цінний та заслуговує на те, щоб його вислухали. Діліться досвідом з іншими й дізнавайтеся про їхній досвід. Ви можете знайти відповіді на важливі запитання, або чийсь досвід стане вам у пригоді потім. А ще робить нас ближчими одне до одного, згуртованішими, а отже, більш радісними. Бо ми разом.
Остання порада, теж від Джека Грейпса видається дуже простою — живіть своє життя. Джек пропонує нам уявити все людство як одне велике послання в майбутнє, і кожна людина в цьому величезному тексті — літера. І кожен та кожна з нас має прожити своє життя, щоб наша літера стояла на потрібному місті й несла потрібне значення. Якщо цієї літери не буде, не складеться слово, не зрозуміле буде речення, а отже, не буде переданий повністю весь текст. Бо важлива кожна літера. І коли нам дуже погано або дуже добре, коли ми страждаємо або радіємо, говорить письменник, треба нагадувати собі, що ми просто живемо свою літеру. З усіма радощами й горем, з успіхами й втратами, коханнями й розлученнями: «Моя літера — єдина літера, яку я отримав. І якщо я не проживу свою літеру, то все повідомлення людства буде втрачене, — говорить Джек Грейпс. — Тож Ваша літера важлива. Живіть свою літеру».
Усі ці поради свідчать про одне — радість треба шукати як усередині себе, так і в людях поряд. І сьогодні, коли ми бачимо необхідність українців шукати радість одне в одному, ми розуміємо, як важливо навчатися говорити й слухати одне одного без образ, протистоянь і конфліктів, які йдуть на користь лише ворогу.
Наостанок я поділюся з вами словами Далай-лами, які він сказав нам. Ми зустрічалися з ним 2019 року в складі української освітянської делегації до Малого Тибету в Індії. Від цих слів у мене досі мурашки по шкірі, зараз зрозумієте, чому. Він сказав тоді: «Україна зараз не в рейтингах найзаможніших, найрозвинутіших, найпотужніших держав. Але, мені здається, ви самі ще не до кінця розумієте, наскільки Україна буде важлива для світу, як багато очей дуже скоро будуть на неї дивитися. І саме ви можете здійснити світову революцію цінностей. У цьому ваша роль як нації». Три роки потому я, нарешті, зрозумів ці слова по-справжньому. І я дуже хочу, щоб у цій революції цінностей вміння зберігати радість посіло гідне місце».
