Жителька Олександрійщини у 100 років читає газети без окулярів

Жителька Олександрійщини у 100 років читає газети без окулярів

Жителька Олександрівки Віра Іллівна Козак, 1 жовтня зустріла свою 100-ту осінь.

Сьогодні жінка — одна із довгожителів населеного пункту. Народилася вона в далекому 1920 році. В Олександрівці промайнуло її босоноге дитинство. Однак, назвати його безхмарним не можна, адже у дванадцять років їй довелося пережити голодомор 1932–1933 років, пізнати справжню ціну хліба, а вже згодом і заробленої копійчини. Трудова діяльність дівчини розпочалася рано, уже в шістнадцять років вона почала працювати в місцевому колгоспі.
Після  війни Віра не шукала легкого шляху, а, як сільська людина, яка звикла до тяжкої праці, влаштувалася працювати в місцевий колгосп. Там вона трудилася і свинаркою, і різноробочою, не цуралася ніякої роботи, виконувала будь-яку роботу, яка була їй під силу. здавалося б життя тільки заграло всіма барвами й попереду в молодої дівчини відкривалися нові перспективи, як через п’ять років в одну мить усі плани зруйнувала чорним крилом війна 1941 року. Але, як би тяжко не було, Віра ніколи не здавалася, не нарікала на долю та обставини, а невпинно боролася за своє життя та існування.
Йшли роки, підростали діти та створювали власні сім’ї. Менший син Анатолій мешкав у Приютівці (у районі цукрового заводу). Там разом із ним та його родиною близько тридцяти років проживала і Віра Іллівна. Але якось родину спіткала велика біда — передчасно помер Анатолій. Материнському горю не було меж. Тоді підтримкою, розрадою та опорою для Віри Іллівни став старший син Іван зі своєю сім’єю, які мешкали в Олександрівці. Вони й забрали бабусю до себе на постійне місце проживання.
Секрет її довголіття, мабуть, полягає в тому, що вона постійно намагалася перебувати в русі, завжди робити добро, а Всевишній подарував їй довгий життєвий шлях, — розповідає Ліна Петрівна, невістка Віри Іллівни.Сьогодні, попри свій поважний вік, Віра Іллівна виглядає молодшою, років на п’ятнадцять. Вона залишається худорлявою, жвавою бабусею, яка не може сидіти без діла, а тому весь час перебуває в русі. Навесні та влітку рано-вранці її можна застати на городі, там вона допомагає своїм дітям сапати земельну ділянку.  А ще Віра Іллівна має гарний зір і у свої сто років читає без окулярів. Живе бабуся, як мовиться, у ногу з часом. Цікавиться тим, що відбувається в країні, політиці, а також подальшою долею села Олександрівки в умовах децентралізації. Про новини дізнається із телепередач та районної й обласних газет.
Та не лише рідні люблять бабусю. Шанують та поважають довгожительку і її односельці. Тож 1 жовтня в оселі Віри Іллівни було досить гамірно.Привітати її із 100-річним ювілеєм, крім родичів та близьких, завітало чимало гостей.
У свої 100 років бабуся має сина, невістку, чотирьох онуків та чотирьох правнуків.  Віра Козак — свідок цілої епохи. Сьогодні вона продовжує радіти життю у всіх його проявах. Адже, як впевнена довгожителька, кожна мить по-своєму прекрасна й неповторна.

 

Джерело: AlexTime

Схожі публікації