Хатіко народився 10 листопада 1923 року в японській префектурі Акіта. Потім став жити з професором Хідесабуро Уено, який працював в Токійському університеті. Професор його назвав Хатіко — від слова «вісім». Він був у професора восьмим.
Коли Хатіко підріс, він скрізь неодмінно слідував за своїм господарем. Той щоденно їхав у місто на роботу, тому пес спочатку проводжав його до входу на станцію Сібуя, а потім о 3-ій годині дня знову повертався туди, щоб зустріти господаря.
21 травня 1925 року у професора в університеті трапився інфаркт. Лікарі не змогли врятувати йому життя і додому він уже не повернувся. Хатіко на той момент було вісімнадцять місяців. У той день він так і не дочекався господаря, але став приходити на станцію щодня, терпляче чекаючи його до пізнього вечора. Ночував він на ґанку професорського будинку.
Не дивлячись на те, що пса намагалися прилаштувати в будинку друзів і родичів професора, він незмінно продовжував повертатися на станцію. Місцеві підгодовували Хатіко, захоплюючись ним. Він став місцевою знаменитістю. Про нього писали в газетах. На нього приїжджали дивитися.
Хатіко просто зустрічав свого господаря до самої своєї смерті. І так кожного дня. І так в будь-яку погоду. Незважаючи на те, що господар не прийшов напередодні. Може, тому що він любив його. Може, тому що вони так домовилися. Протягом дев’яти років…
8 березня 1935 року мертвого Хатіко знайшли на дорозі біля станції. Він не дійшов. Не зміг.
Після його смерті японці оголосили в країні день жалоби. На честь пса породи Акіта-іну, який прожив 11 років, з яких 9 він пам’ятав про обіцянку…
Кістки Хаті були поховані на токійському кладовищі Аояма в районі Мінато-ку, поруч з могилою його колишнього господаря.
Ось так буває…
