Тетяна Присташ переїхала з Донеччини через війну, до селища Інгулецьке Петрівської громади на Кіровоградщині, залишившись одна з двома дітьми після смерті чоловіка. Потрібна була робота зі зручним графіком, адже залишити дітей без нагляду вона не могла. За фахом вона перукар, але через низьку оплату праці багато років працювала у торгівлі. На новому місці підходящих вакансій не знайшлося, але після переїзду батьків, які допомагали з дітьми, вона розширила пошуки. Звернувшись до центру зайнятості, отримала пропозицію роботи екіпірувальником на Центральному ГЗК. Після співбесіди її влаштували, і вона почала навчання безпосередньо на робочому місці. Великим плюсом стала безкоштовна доставка до місця роботи транспортом підприємства. Тетяна мріє повернутися додому, але поки що живе сьогоднішнім днем і сподівається лише на себе. Вона не будує довгострокових планів, але прагне стабільності у професійному й особистому житті.
Її історія доводить, що реальні дії та цілеспрямованість допомагають подолати будь-які перешкоди.
Автор Сергій Костецький
