На календарі перші осінні дні, а це означає, що розпочався новий навчальний рік для школярів і студентів. Освітній процес не стоїть на місці — прогресує, учителі набувають нових навичок, уроки стають більш креативними. Кожен сучасний викладач підвищує свій кваліфікаційний рівень, бере участь у наукових проєктах, переймає досвід від колег щодо інтерактивного навчання. Але чи це є головним для учня?
Знайти відповідь на це запитання допомогли Орел Віктор Миколайович, працював учителем фізики у ЗНЗ І-II ступенів №17-ліцей, і Орел Надія Олександрівна, працювала учителем української і французької мов в Олександрійському педагогічному фаховому коледжі імені В. О. Сухомлинського. Наразі вони на пенсії, але викладанню присвятили понад 50 років свого життя. Вони є прикладом, взірцем того вчителя, який не просто старанно веде урок, а вважає свою роботу сенсом життя.
Професійний досвід Орла В. М. і Орел Н. О. великий, за довгі роки роботи вони й самі покращували свої теоретичні й практичні навички. Багато випускників дякують їм за знання, за мотивацію до досягнень, за шанобливе ставлення, за відданість своїй справі й учням. Щороку Віктор Миколайович і Надія Олександрівна були нагороджені похвальними грамотами, подяками. А секрет їхнього успіху простий: постійний саморозвиток, читання літератури, створення творчих завдань, асоціативних прикладів.
«Дитині важливо донести інформацію через призму казки, гри, життєвого прикладу. Зацікавити учня можна не лише гарною презентацією чи пізнавальним відео, а простим поясненням і коментарем, як цю інформацію можна застосувати на практиці або у звичайному житті», — навчала свою онучку Надія Олександрівна.
За словами Віктора Миколайовича, учні також поважають того вчителя, який не ставить себе вище чи важливіше за студентів чи школярів.
«Завжди потрібно бути ніби товаришем, другом для своїх вихованців. Знання предмета, безперечно, є важливим. Однак варто також цікавитися самопочуттям, настроєм учнів. Якщо вам здається, що учень не йде на контакт, не слухається, то не чекайте від нього старанного навчання, а просто проявіть ініціативу до спілкування, спокійно й привітно поспілкуйтеся. Діти — це наше все, їм потрібно віддавати тепло, любов і повагу», — коментує Орел В.О.
Головні герої цієї публікації — люди, які стали першовідкривачами світу не тільки для своїх випускників, а ще для доньки й двох онуків. Саме завдяки їхньому вихованню онук Микола й онучка Альона повторили їхній шлях і також є викладачами (англійської і української мови та літератури відповідно).
«Бабусю, дідусю, від щирого серця висловлюємо Вам подяку за те, ким ми є сьогодні. Ті зернятка, які ви посіяли нам ще в дитинстві, проросли — і тепер ми є щасливими людьми. Хоч фізично ми на відстані, проте Ваше тепло, турбота назавжди в наших серцях. Дякуємо за Ваші усмішки, за Ваші щирі слова, Ваша віра в наші сили відкриває нам світ можливостей, цілей і методів їх досягнення. «Червоненька квіточка» і «Солом’яний бичок» — це не просто казки, які я просила вас щоразу розповідати. Це найщасливіший спогад з дитинства, який і досі зігріває душу», — висловлюють слова подяки онук Микола й онучка Альона.
Отже, прогресу в будь-якій справі можна досягти лише пам’ятаючи минуле. Варто не лише пізнавати світ інформаційних технологій, сучасних тенденцій освітнього процесу, а ще й згадувати й застосовувати методику роботи освічених, талановитих і досвідчених учителів минулих десятиліть. Як підтверджує факт вдячності онуків і всіх випускників Орла В. М. і Орел Н. О., не таким важливим є інтерактив на уроці, як взаємоповага з вихованцями, взаємопідтримка й віра в сили, досягнення і таланти своїх учнів.
Матеріал підготувала Альона Таранова, учитель української мови та літератури
